Ти знову йшов собі до Близниці,
неначе зрадник, на нічліг.
Ти задирав ялицям спідниці,
Ти падав Близниці до ніг,
І після довгого розлучення
Ти нею марив і болів,
Ну а вона, щаслива й змучена,
Тобі корилася без слів.
Нагадував забуті пестощі,
Вдихав вершин її дурман!..
Але це Ти помреш від ревнощів –
Мене ж чекає Піп Іван!..
