Гірські пристрасті

Ти знову йшов собі до Близниці,

неначе зрадник, на нічліг.

Ти задирав ялицям спідниці,

Ти падав Близниці до ніг,

І після довгого розлучення

Ти нею марив і болів,

 Ну а вона, щаслива й змучена,

Тобі корилася без слів.

Нагадував забуті пестощі,

Вдихав вершин її дурман!..

Але це Ти помреш від ревнощів –

Мене ж чекає Піп Іван!..

Весна…

Поезія і проза…

Там кожен шелест… Кожен крок..

Сміється зоряний бузок…

А вчора перший грім ударив. Грози…

І перша   злива весняна

Пройшла шумливою ходою,

Влилась синхронно в душу мою

І шумом тихо обняла…

Весна…

 

Якби ж то мені – та в табір циганський!

Де воля – то пісня, де звичай поганський,

Де коні копитами землю стрясають,

Де просто живуть і так просто кохають!..

Над озером зрання в галявині сонній

Вдягнула б спідницю з червоних півоній,

Розквітлу троянду в волосся  б заклала –

І цигана,   цигана причарувала!..

А в цигана очі, як чорне вугіля!!! —

А циган заграє! —А буде весілля!—

І смичком пройдеться, як буком, по скрипці,

А потім тим буком як вріже по литці!—

Із ревнощів струни розірве надвоє!..

…Або ж заспіва під гітару: - Ти моя!..

Й під пісню незнану й гадання циганок

Настане в циганському таборі ранок…

Якби ж то мені – та в табір циганський…